Grok проти Трампа, або як ШІ, створений Ілоном Маском, став розумнішим за самого Маска

Ілон Маск створив програму типу «штучний інтелект» (скорочено: ШІ) під назвою Grok. Вона доступна для всіх в інтерфейсі X (колишній Twitter). І ось у Grok-a спитали, як він оцінює імовірність того, що Трамп є маріонеткою Кремля, зважаючи на всю його біографію. Те, що відповів Grok — це так показово, що це треба зафіксувати, доки Маск не ввів у цьому ШІ протрампівську цензуру й не зробив недоступними всі нинішні записи. Отже, ось буквально діалог із Grok-ом:

Київ за три дні по-вашингтонському, або як Овальний кабінет знову став оральним

Ну як там Трамп — вже закінчив війну за один день? А то мені з Києва не видно. Що, ні? Він же обіцяв це зробити ще до інавгурації.

А, передумав? І обіцяв закінчити вже після інавгурації, але за три дні? Теж нічо. І як? В цей строк так само не вклався?

Придбувати, а не придбавати

Природні мови містять багато нерегулярностей, що часом призводить до проблем. Скажімо, є якесь слово, а пов'язаного з ним, яке має бути за смислом, — немає. Може не бути похідного, а можуть бути лише похідні без вихідного. Термінологічно кажучи, у природних мовах лексичні ряди можуть бути не завершеними. І постає потреба їх завершити, бо якесь слово потрібне у вжитку, але відсутнє в літературному стандарті.

Ось, скажімо, є дієслово «придбати» в доконаному виді. Це — позначення для завершеної дії. Як «купити». А як позначити незавершену дію, сам процес або послідовність актів купівлі? А ніяк, бо відповідного слова в недоконаному виді (аналогічного до «купувати») просто не існує.

Винищувальні дрони, а не зенітні

От не втямлю ніяк, чому у нас всі, в тому числі й військові, називають винищувальні дрони, якими збивають ворожі коригувальні дрони, «зенітними». От як, як можна було додуматися до такої абсурдної назви? Зенітною буває тільки артилерія, оскільки вона стріляє знизу вгору, тобто, умовно кажучи, цілить в зеніт. Тому й зенітна. А дрон-перехоплювач, навпаки, нападає згори вниз, тобто, б'є, умовно кажучи, в надир — пряму протилежність зеніту. То де тут хоч щось зенітне?

Саакашвілі, Маск і граблі

Складається враження, що Ілон Маск зараз точнісінько повторює політичну траєкторію Міхеїла Саакашвілі з відтинка 2020 року. Принаймні, поки що ситуація ідентична. Власне, наступна:

Україна стає україномовною

У 1999 році, передостанньому році XX століття, на збіговиську тогорічних випускників НАОМА затіяли ми з Антоном Якутовичем (здається, останнім з роду Якутовичів) дискусію на тему перспектив україномовності в Україні. На той момент, після кількох років прибирання українського телеефіру до рук представників, любителів та агентів узкого міра, складалося враження, що відбувається суцільна експансія російської мови та послідовне звуження сфери побутування мови української, тому багатьом перспективи української мови в Україні здавалися примарними.

Ще кілька років перед тим я теж був таким песимістом, але на 1999-ий вже вималювалася чітка, хоча й тільки започаткована, а тому багатьом невидима протилежна тенденція. Вона охоплювала лише окремі розрізнені суспільні сфери (пов'язані з державою, політикою та гуманітаристикою), але була невпинною — як кажуть математики: монотонною. Тому я тоді вже обстоював — і загалом, і в нашій дискусії з Антоном — ту точку зору, що україномовність з часом переможе. Просто переможе не скоро — але за декілька десятиліть це вже буде очевидно. Можна сказати, що я це тоді публічно „пообіцяв“.

Ну й ось, нарешті. Бачимо вже під час вторгнення, як україномовність на території країни перетинає свій екватор поширеності. Це чутно не тільки скрізь від самих українців. Гарним барометром є іноземці, які раніше зовсім не збиралися вчити українську, навіть поселяючись в Україні на постійне проживання. Але ось все змінилося. Можемо в якості яскравого прикладу поглянути на китайців, оскільки в тому-таки Києві китайської молоді достатньо багато.

Так ось, на тижні я вже почув від молодої китайської дівчини чітке «дякую!». А сьогодні, 2 жовтня 2024 року, до мене у самісінькому центрі Києва підійшов молодий китайський хлопець і спробував зв'язно заговорити. Йому важко давалася українська вимова, і він не знав усіх потрібних йому слів, тому замінював їх жестами. Але в цілому впорався. Він спитав мене, чи я тут живу. Коли я відповів ствердно, він запитав, куди можна викинути сміття (кілька великих пакунків). Там це було трохи трохи не очевидно, тож я вказав йому шлях до дворового смітника. На що він подякував і сказав «Гарного вечора!».

Здається, це — основне, що треба знати про мовні тенденції в сучасній Україні. (Жаль, Антон не дожив до цього моменту).

Варіант допису у блозі сайту

Як як показник культурного зростання

Давно хотів мати такий жарт в українській мові, але сам досі нічого не придумав. А тут надибав у коментарях у Кримського Бандерівця:

Текстовий варіант (з необхідною коректурою):

Помер Андрій Потєряйло (Потурайло)

На 50-му році життя помер, не побоюся гучного епітета, видатний український художник Андрій Потєряйло. Або, як він підписував свої книжкові проекти, Андрій Потурайло.

Українські художники у Самарканді в 1941–44: виставка

Вищу культуру потрібно берегти. І на індивідуальному рівні, і на рівні всієї країни, і на усіх проміжних. У 1941 році, коли ІІ Світова війна у червні раптом пішла у розріз із планами Кремля, і довелося витримувати напад німецьких військ замість нападати самим, в Радянському Союзі на диво знайшлися далекоглядні люди, які зрозуміли необхідність зберегти митців замість посилати їх на фронт і тому ухвалили рішення евакуювати в глибокий тил художні навчальні заклади.

Тавтологічне підсилення

Почув сьогодні на вулиці в розмові молодих дівчат конструкцію «навіть даже». Таке ось намагання підсилити оцінку за допомогою тавтології. Те, що це суржик, не має особливого значення: просто не знайшлося синоніма до слова «навіть», тому в хід пішло запозичення з іншої мови. Не знаю, що це за явище, і не чув все речення, щоб зрозуміти, що саме підсилювалося. Але цікаво.

Варіант допису у блозі сайту

Справжні європейці

Бачив сьогодні на Майдані незалежності справжніх басків. Точніше, одну справжню баскиню та одну (судячи по середземноморському типажу) понаєхавшую в Еускаді. Знімали репортаж для EITB.

Спершу, коли йшов мимо, подумав, що говорять іспанською (характерне подвоєне «рр»), але щось було в цій вимові не так. Коли ж вертався, прислухався, і зрозумів, що це точно не іспанська. А з такою кількістю «х» та відвертого «и» у словах це мала би бути тільки еускара. Тому я загуглив абревіатуру «EITB», і підозра одразу підтвердилася.

Тоді я, не довго розмірковуючи, підійшов (вони якраз закінчили знімати) і запитав, чи справді вони з Еускаді.

Набір довільних символів з клавіатури в Лінуксі

І ще один технічний комп'ютерний допис, а то все забуваю, як це робиться, і доводиться кожного разу заново гуглити. Колись давно, на рубежі століть (звучить фантастично, але ж правда!), коли на моєму комп'ютері ще стояла Windows 2000, я звик, що будь-які символи, які потрібно часто набирати, але їх немає у стандартних розкладках, завжди можна набрати на додатковій (правій) цифровій клавіатурі. Просто затискаєш Alt і тиснеш на правій клавіатурі десятковий код потрібного символа. Приміром, тиснеш Alt+0151, і отримуєш тире. Справжнє ось таке тире: '—', а не знак діапазону '–' або нещасний дефіс '-'.

У Лінуксі ж (власне, в т. зв. «Іксах», на яких і досі переважно будується графічний інтерфейс у цій операційній системі) такої можливості, як мені здавалося, не було. І мені її в Лінуксі дуже не вистачало. Знайомі ІТ-шники нічим не могли допомогти і відповідали у стилі філософії MacOS або GNOME: якщо немає такої можливості, то вона й не потрібна.

Але, як виявилося, в Іксах така можливість є.

Як вирізати з PDF окремі сторінки у командному рядку

Час від часу надибую на нові для себе комп'ютерні задачі, які легше зробити в командному рядку, аніж у графічному інтерфейсі. Може, це тому, що у мене на всіх комп'ютерах стоїть Лінукс, а в ньому програми більше орієнтуються саме на командний рядок, навіть якщо вони графічні.

Так чи інакше, а ось виникла потреба видалити з багатосторінкового документа PDF кілька діапазонів сторінок. Спробував зробити це через PDF editor (pdfedit), але нічого не вийшло: програма дозволяє видаляти тільки по одній сторінці (а треба прибрати їх кілька сотень одразу), і сторінці на четвертій-п'ятій просто „падає“. Відкрив pdftk-qgui і не знайшов там потрібного функціоналу. Однак, гугління показало, що можна скористатися самим pdftk без графічного інтерфейсу. Правда, в самому Інтернеті інструкція була розрахована на видалення лише одного діапазону сторінок, тож довелося заглянути ще й у man програми. І там я вже побачив зразок. Дуже простий — в консолі ідемо в каталог з файлом, який треба покромсати, і виконуємо лише одну команду:

pdftk вхідний_файл.pdf cat 1-2 304-337 394-396 output результовний_файл.pdf

де — важливо (!) — в опціях команди треба вказувати діапазони тих сторінок, які потрібно залишити, зберегти у результовному файлі, а не видалити (я залишив, як видно з мого прикладу, з усієї книги сторінки 1, 2, 304–337 та 394–396). Для майже 400-сторінкової книги результат маємо за лічені секунди. По-моєму, дуже зручно.

Варіант допису у блозі сайту

Виставка Котарбінського та лекція про методи датування творів

Вища культура повинна залишатися живою в суспільстві в будь-які моменти, навіть під час воєн чи інших катастроф. Інакше такому суспільству просто немає навіщо існувати.

У нас із цим все не так вже й погано. Звісно, за рахунок ініціативи самих культурних діячів, бо держава зрадила культуру країни в самий перший день вторгнення (Мінкульт у повному складі фізично не з'явився на робочі місця 24.02.2022, і питанням евакуації цінностей займалися керівники самих установ, де ці цінності зберігаються).

Так, в перший же тиждень, як кацапів відігнали від Києва і скасували цілодобову комендантську годину, з'явилася перша художня виставка плакатів — у вітринах, щоб не відкривати приміщення, але з'явилася. А в Харкові, який всі ці два роки вторгнення перебуває під постійними обстрілами, всі культурні заходи просто перенесли у підвали. І продовжили жити повноцінним життям. Зараз можна вибрати для себе і театральні вистави, і виставки.

Зокрема, зараз в Києві у музеї Ханенків триває виставка художніх творів Вільгельма Котарбінського «Золотом, кольором, світлом». Це — один з художників, які розписували Володимирський собор. А оскільки Котарбінський розписував ще й інтер'єри деяких знаних будинків у Києві, зокрема т. зв. Червону вітальню у будинку Ханенків, то музей, який у цьому будинку міститься, скористався цим і зробив ці розписи частиною експозиції.

Ласощі versus смаколики

Почув вчергове це огидне слівце «смаколики», і знову виникло питання: який недоумок його вигадав? Все життя всі казали: «ласощі». Гарне українське слово від кореневого «ласувати», яке має всі потрібні похідні: «ласий» (до чогось), «ласун/ласунка». Хіба от ніхто його чомусь не вживав в однині. Але насправді немає ніякої проблеми сказати: «ласощ», причому, все одно в якому роді: можна в жіночому, по-старослов'янському, можна в чоловічому, на зразок слів типу «хвощ», «хрущ», «плащ».

Магазин «Українські ласощі», Київ, вул. Богдана Хмельницького, 12/14, 1995 рік

Колись навіть магазини були кондитерські (один так точно) з назвою «Українські ласощі». Але в останні роки невідомо звідки вилізло оце мерзенне «смаколики» і поперло як дріжжі відомо з якої ями по ЗМІ та Інтернету. Тому знову питання: звідки і хто його взяв? Виявилося, що відповідь доволі проста — досить лише загуглити.

Про оперативність

Все хочу написати про безглузде вживання слова «крайній» і про фейкове отруєння Буданової, та все руки не доходять. Тому напишу про те, що не потребує обмірковування.

Знаєте, що таке оперативність?

«Запевне», а не «завідомо»

Читав оце першу частину опусу Євгена Дикого «Третє дихання», і шкрябнув мене в тексті русизм «завідомо». Ніби й утворений від нашого ж слова «відомий», але у спосіб, в українській мові неможливий: і афікси «за-» й «-ом-» взаємно не сумісні, і наголос неприродно в корінь зворотним чином перенесений. Словом, суржик, як він є.

А між тим, я вже давно придумав для цього російського «заведомо» український відповідник: «запéвне». Цілком зрозуміле слово і повністю відповідає за смислом. Таке собі посилене «напевне»: яке не просто «напевне», але «заздалегідь напевне». Що й вимагається від потрібного слова. «Заведомо ложные сведения» — це «запевне хибні відóмості» (звертаємо увагу на наголос), що відрізняється від «напевне хибних відомостей», тобто, від «определённо ложных сведений» і тим більше — від «напевно хибних відмостей» (в моїй інтуїції закінчення «-о» в «напевно»/«певно» змінює смисл, перетворюючи впевненість на невпевненість: (на)певне» ≡ гарантовано, але (на)певно ≡ мабуть/можливо).

Причому, така морфологія придатна до вжитку не тільки у формі прислівника, але й у формі прикметника. «Заведомый враг всяческого прогресса» — це «запевний ворог усілякого прогресу» (або «поступу», якщо хочеться цілковитого українізаторства).

Варіант допису у блозі сайту

Ерготинна паніка 23 листопада

У четвер 23 листопада цього, 2023, року сталася примітна подія, яку ніхто не помітив і навіть не зрозумів, що щось взагалі відбулося. А я собі занотую. Бо явище загалом відоме, але щоб воно проявлялося в Україні, я ніколи не чув і сам не бачив.

Ідеться про ерготинну паніку.

Зеленявий — значить: злодій

Ну ось: дописав планову тему для рідного інституту (майже півроку на це пішло, одначе), тепер можна й трохи часу на блог виділити. Правда, написати доведеться зовсім не про те, що першочергово було заплановано. Бо тільки-но зі мною сталася річ, на яку я роками із сумом очікував, і яка стосується всієї країни і всього нашого життя: я став свідком роботи політично-кримінальної цензури в режимі реального часу.

Про порти, ракети й профпридатність

Передісторія. Росія й Туреччина щось там ділили і не поділили. Домовлялися і не домовилися. Можливо, щодо газу, який Росія хоче качати через Туреччину все більше, а Туреччина хоче видобувати сама. На своєму шельфі. В будь-якому разі, посварилися. Так, що Росія пригрозила вийти з придуманої Ердоганом зернової угоди. Ердоган у відповідь відпустив з неформального полону керівників оборони Маріуполя. Росія не захотіла втиратися і таки вийшла із зернової угоди.