Вчора, 17 березня 2023 року, був історичний день. Стара Європа, яка так довго панькалася не тільки з Росією, але й особисто з Путіном, нарешті відмежувалася хоча б від цього останнього, оголосивши його воєнним злочинцем. Міжнародний кримінальний суд, який перебуває в Гаазі, — отой самий знаменитий гаазький трибунал — офіційно оголосив Путіну підозру у вчиненні воєнного злочину й видав ордер на його арешт:
В принципі, за цю добу і без мене все сказано в медіа, я тільки підсумую і правильно розставлю акценти, оскільки це справді історична подія. Отже, що ми маємо?
1. Найголовніше в цій події для нас, українців — це те, що дане рішення гаазького МКС по суті означає перелом в нинішній російсько-українській війні. Всі чомусь досі завжди очікували якийсь перелом на полі бою (мабуть, правильніше буде казати: «перелам»), вишукували його у змінах лінії фронту, хоча, як я пояснював ще рік тому, в масовому процесі, яким є рух фронту і, ширше, сума бойових дій, не може бути ніякого переламу, ніякої одномоментної зміни — тільки тривале плато. Однак, якщо подивитися на війну в цілому — а не тільки на її видиму бойову частину — і зрозуміти, що вона являє собою протистояння економік та ідеолого-політичних і правових систем, то в такому протистоянні є дискретні компоненти, а тому єдина подія переламного характеру може існувати.
Нинішня російсько-українська війна перебуває зараз у другій своїй фазі, в якій ми повністю залежимо від постачання західної техніки, озброєння і боєприпасів. І весь час від початку цієї фази аж дотепер Захід давав нам цих самих життєво необхідних техніки, озброєння і боєприпасів, що називається, „по чайній ложці“, щоб якось трималися, „не вмерли“, але не більше. І дуже дивувався, коли ми, перебуваючи на такому „голодному пайку“, спромогалися влаштовувати успішні наступальні операції оперативного значення, як це було під Балаклією, Ізюмом і Лиманом. Бо вони там на Заході дуже хотіли, чекали і навіть просили, щоб Кремль нарешті передумав воювати і сів з нами за стіл переговорів (скільки зусиль на це витратив один тільки Макрон, просто не піддається ліку).
Тепер же всі ці сподівання політиків Заходу на замирення з Росією ціною української крові, української свободи й українських територій перекреслено одним рішенням суддів МКС про арешт Путіна. Ось це процесуально лише початкове рішення про запобіжний захід насправді є остаточним присудом. Бо зрозуміло, що російська сторона ніяк не спробує його оскаржувати — це для гопників з Кремля „западло“ і „зашквар“, як вони самі б сказали. А скасувати якимись внутрішніми процедурами таке рішення, наскільки я розумію, неможливо — бо це б не була система з верховенством права і незалежністю судової гілки влади. Таким чином, Путін, як підозрюваний у воєнному злочині, вже не може бути суб'єктом жодних міжнародних процесів і рішень, зокрема переговорів. Не може вже назавжди. Бо воєнні злочини не мають строку давності.
Цим самим будь-які розмови про завершення війни дипломатичними засобами втрачають сенс: з воєнними злочинцями не може бути переговорів. І залишається лише одна альтернатива: розгром російської армії. Тепер політикам Заходу вже не вдасться в кулуарах переконувати один одного, що треба ще почекати, не давати того, що потрібно Україні для перемоги, бо, може, ще якось домовимося. Тепер домовленості стали неможливими, і доведеться давати українській армії техніку, озброєння і боєприпаси у кількостях, достатніх для наступальних дій, причому, стратегічного масштабу — а не для самої оборони, як було досі. І доведеться прискорювати цей процес, знімаючи все більше штучних гальм, які ставилися на процес багатьма зацікавленими групами й особами.
Тому відтепер наша перемога почне нарешті матеріалізовуватися й переходити з категорії «коли-небудь за кілька років (невідомо за скільки)» до «за рік-два».
Це не означає, що всякі Макрони на Заході перестануть ставити палки в колеса процесам підтримки України. Але тепер їм доведеться це робити винятково непублічно і, більше того, доведеться відступати кожного разу, коли їх на цьому ловитимуть (а ловити політиків на будь-чому у світі вільної преси охочих завжди багато). Свідченням того, що далеко не всі на Заході раді такому рішенню, є навіть саме оголошення рішення про видачу ордера на арешт Путіна. Подивіться і послухайте це офіційне оголошення на відео вище, і ви побачите й почуєте, що президент гаазького МКС Пьотр Хофманський, здійснюючи його на камери, мало не плаче. Дуже вже йому не хочеться таке говорити. Але чинити спротив він теж вже не має змоги. Ось це і є переламний момент.
2. Віднині Путін „запечатаний“ у Рашці, як той кораблик у великій пляшці (даруйте за риму). Тепер навіть всякі Індії з Індонезіями дуже скоро перестануть його офіційно будь-куди запрошувати й пускати. Бо краще не ставати в очах цивілізованого світу компаньйонами воєнного злочинця. Питання ж оформлення ставлення до режиму Путіна, як до злочинного режиму — це все ще питання часу. Поки ще не видно, як воно посуватиметься.
3. Ще один великий позитив від рішення гаазьких суддів — це розвал підступної палійської політики Китаю. Сі Цзіньпін, либонь, думав, що він «всіх переграв» зі своїм «мирним планом». І ось, перед самим його другим ходом у цій комбінації — перед візитом до Москви — всю комбінацію йому завалили. Тепер він поїде — якщо поїде, що вже не факт — до воєнного злочинця. Подивимося тепер, як викручуватимуться китайці з цієї ситуації. Мабуть, просто перейдуть до „значущого мовчання“ і „замнуть тему“. Хоча, подивимося. Це — удар по всій їхній політиці нацьковування Росії на Захід, удар глобального значення.
4. Що ж до питання, чи не є це все оголошення рішенням політиків, а не юристів, то я впевнений, що це були саме юристи. Політики не могли його ініціювати — ви ж бачили Макрона, Шольца і їм подібних весь цей рік, бачили, що вони виробляли. Вони, навпаки, могли хіба просити юристів (або навіть тиснути на них) не ухвалювати таке рішення або, принаймні, відкладати його затвердження й оголошення якомога довше. Ну не оголошуйте, ну ми ще спробуємо домовитися, ну дайте нам ще місяць, декаду, тиждень... Схоже на те, що з появою «мирного плану» Китаю та оголошення поїздки Сі в Москву навіть у макроношольців закінчилися всі їхні аргументи й важелі впливу на суддів Гааги.
А як же США, спитаєте ви. А США, як правильно зауважив Байден, коментуючи рішення про арешт Путіна, юрисдикцію МКС офіційно не визнають. Тому і впливати на нього не мають змоги. Протилежні версії залишаю запоребриковим конспірологам, які впевнені, що скрізь у світі все влаштовано так само незаконно, як у їхній гнилій Московії.
А от навпаки — на США — рішення щодо арешту Путіна має вплинути. Бо нинішній байденівський Білий дім теж дуже не хоче збільшувати нам військові поставки (бо ж страшна ескалація і ми всі помремо в ядерній війні). Тепер якось доведеться розщедрюватися, оскільки рішення Гааги для Америки матиме хай не юридичну, але моральну вагу. Якраз подивимося на це. Внутрішні сили в політикумі Сполучених Штатів, які й так працюють в тому ж напрямку, є, і вони впливові.
Варіант допису у блозі сайту
Немає коментарів:
Дописати коментар