«Аватар: Шлях води»

Стисло для всіх, хто ще не бачив другий «Аватар», він же «Шлях води». Подивитися однозначно треба. Той хто не встигне — а прокат ось-ось (до кінця року) завершиться — той дуже багато втратить. Поясню, чому.

Ніч яка зоряна...

Найкоротший день року — 21 грудня. Попередня ніч — з 20 на 21 грудня — найдовша у році. А 19 грудня був серйозний „приліт“, який додатково підкосив енергетичні мережі Києва так, що більша частина міста наступної ночі — з 19 на 20 грудня — опинилася у темряві.

І при цьому за збігом обставин вперше за багато днів було сонячно вдень і ясно вночі. Тож зоряне небо над темним містом виявилося незвично багатим на яскраві зорі, більшість з яких в інший час просто не видно через засвічування неба нічними міськими вогнями. Я стільки зірок над Києвом ніколи в житті не бачив. А тут навіть не тільки окремі зірки було видно, але й тьмяні зоряні скупчення і туманності. Особливо цікаво виглядав характерний „хрест“ Оріона (Бетельгейзе, Альнітак, Альнілам, Мінтака та Рігель, якщо перелічувати згори донизу і зліва направо), просто біля якого, одразу під поясом Оріона, виявилася Туманність Оріона (вона ж Мессьє 42 або, скорочено, М42), про яку я нічого не знав і бачив як ніби вперше.

Словом, наплював я на те, що холоднувато біля вікна, і довго сидів та дивився на незвичне зоряне небо. Сподіваюся, це була найзоряніша ніч над Києвом не тільки в цьому році, але ще на довго-довго років, десятиліть і століть наперед: світло нам у столиці потрібне більше. Але все одно було приємно.

Варіант допису у блозі сайту

Viber, Telegram та інші месенджери (частина 2)

Продовжимо розмову про безпечні та небезпечні інтернет-месенджери (засоби для безпосереднього спілкування в Інтернеті) і про інформаційну гігієну. Минулий допис був присвячений білоруському Viber-у. У цьому поговоримо про Telegram.

Прозора зима (за день до „прильоту“)

Гарний день був — 22 листопада... Особливо тим, що красиво було. Всі крони дерев — гілки, листя, хвоя — були суцільно вкриті прозорою кригою, ніби склом. А таке дуже рідко буває. Я ось тільки раз колись зумів пофотографувати таку прозору зиму.

Цього разу навіть не намагався, щоб не почали чіплятися, що це я тут під час війни фотографую. А воно найкрасивіше було навпроти МВС, де рядком ростуть кримські сосни з довжелезними хвоїнами, і ось ці всі голки суцільно були у прозорій крижаній глазурі. Тому все, що я зняв за день — це суперкоротке відео біля Золотих воріт, на якому теж, можна вважати, зафіксоване деяке диво природи: сніг десь упав з парапета і перевернувся так, що звислі бурульки стали вертикально, утворивши щось типу дитячого малюнку, на якому зображено казковий замок.

Красиво було. А наступного ранку був масований ракетний удар. Із попаданням в районі ТЕЦ № 5 — так що аж шибки задрижали. Після чого ми просиділи всім будинком без світла й опалення півтори доби. Але згадати 22 листопада було все одно приємно.

Варіант допису у блозі сайту