Цей допис з точки зору новинної має прострочену актуальність. Бо вчасно написати руки не дійшли. Але з аналітичної точки зору його актуальність від часу не залежить. Тому таки напишу.
Як я одразу й передбачив (з цього починалася перша версія цього допису), звільнення захисників Маріуполя й Азовсталі обговорили всі, хто міг, а головного ніхто й не помітив. А саме:
Згідно з офіційною українською версією (озвученою чомусь завгоспом Єрмаком) було два паралельні обміни: 215 захисників Маріуполя включно зі 124-ма офіцерами обміняли на одного-єдиного Медведчука і зробили це на українсько-російському кордоні, а паралельно в Туреччині обміняли керівництво «Азову» та морпіхів у кількості 5 осіб на цілих 55 голів з російського боку; причому, за заявою вже генштабу РФ, серед цих 55-и навіть не всі є росіянами, бо серед них затесалася якась кількість лугандонців (ніякого Медведчука при цьому речник орківського генштабу не згадав, ніби його й не було).
Так ось ця версія явно неправдоподібна. Бо в обох обмінах наявна кричуща диспропорція в кількості обміняних, але в протилежні боки. 1:215 і 55:5. Неправдоподібно. Якби це був один обмін, питань не було б. Але було два обміни у двох зовсім різних місцях. І тут з'являється «по-друге». Бо якось важко уявити, що російська сторона примушує одного зі своїх найцінніших агентів в Україні Медведчука чалапати пішки через кордон і далі труситися по нікудишніх російських дорогах чи то в автомобілі, чи то в автобусі — і у той самий час присилає до Туреччини літак по якихось безрідних лугандонів, на якому вони з комфортом полетять за гроші російського бюджету у країну навозних півнів. Це просто нереально. А от навпаки: коли особливо цінний Медведчук обмінюється на особливо цінних керівників оборони Маріуполя і з комфортом летить літаком через Анкару в Москву, у той час як 55 невдах пішки йдуть через кордон в обмін на 215 героїв — це вже значно реалістичніше.
Навіщо ж нам розказали все навпаки? Навіщо Єрмак нам морочить голову? Як видається, причина може бути тільки одна.
А саме, Кремлю дуже треба було приховати, на кого саме вони поміняли героїв оборони Маріуполя. І їжачку має бути зрозумілим, що для керівництва Оркостану абсолютно недопущенним є випустити на волю страшних „нацистів з «Азову»“, якими вони лякали свого обивателя вісім років і на вигадках про яких вони будували суттєву частину своєї україноненависницької інформаційної кампанії у цій війні. Видача «азовців» Україні б'є по іміджу кремлівських (і особисто Бункерного) майже так само сильно, як крупні поразки на фронті. Ватник такого не пробачить. Відтак, поміняти керівництво «Азову» Росія могла лише на настільки цінних осіб, саме розголошення прізвищ і статусу яких завдало б ще більшої шкоди легітимності правлячого режиму, аніж видача «азовців».
А такими особливо цінними особами можуть бути лише люди, які практично керували всією російською армією вторгнення зі штабу десь, умовно кажучи, в Ізюмі. Простіше кажучи, двічі розносячи на друзки штаб угрупування в Ізюмі, ЗСУ знищили не всіх керівників. І в результаті під час стрімкої балаклійсько-ізюмської контрнаступальної операції захопили в полон якихось дуже важливих „птиць“, котрі керували навіть не ізюмським угрупуванням, а мали більш високий статус. Можливо, тільки-но прибули з Москви для інспекції. От для приховування самого факту наявності в українському полоні аж таких осіб тільки й можна було віддати керівництво оборони Маріуполя Україні. В жодному іншому випадку їх би не віддали.
В тому числі, не поміняли б і на Медведчука. Медведчук — всього лише агент, а його статус кума Путіна — це лише прикриття (а може й взагалі легенда) для підняття його статусу. Він потрібен Москві лише в Україні, а на території Росії він їм не потрібен зовсім. Передача Медведчука Росії була потрібна лише Банковій, про нинішніх зеленявих очільників якої він міг би багато цікавого розповісти у випадку зміни влади в Україні. Наприклад, як він з Єрмаком возив Зеленського в Оман на зрадницький договірняк із Патрушевим. Кремль таких зізнань не боїться, а от Банкова — дуже боїться. Бо це, нагадую, 111 стаття ККУ.
А додатковим бонусом від „сплавляння“ Медведчука з України було те, що, тільки почувши його прізвище, українські журналісти забули про все інше і навіть не намагалися задавати питання, а кого ж там поміняли на захисників Маріуполя — цілих 55 голів, до речі, — так, що Росія, яка досі відмовлялася забирати назад будь-кого, крім льотчиків та кадирівців, раптом різко на такий обмін погодилася. І чому на кордоні їх передавали, лише дочекавшись темряви? І чому там не було ніякого Медведчука — всупереч версії Єрмака, який усім цим обміном керував і фактично, і офіційно? Не задали питань навіть ті, хто на той обмін на кордон приїздив (як от Золкін (див. у кінці інтерв'ю)). Таким чином, нехитра маніпуляція задля приховуванням осіб обміняних спрацювала.
Також, це цілком пояснює, чому Медведчука в контексті обміну не згадали російські офіційні джерела. Зате згадали безрідних ОРДЛОвців, що відохотило задавати питання російських журналістів і обивателів. Які одразу ж зробили тільки один висновок: у Кремлі засіли нікчеми, недоумки, зрадники (потрібне підкреслити), раз поміняли цілих керівників найбільш страшних „нациків“ на нікому не цікавих лугандонів (а про Медведчука там взагалі піднялося виття в соцмережах, мовляв, поміняли українців на українця, як же це так?).
Таким чином, дорогенькі українці, вас дурили, дурять і будуть дурити, раз ви реально нічого не розумієте і не намагаєтеся. На щастя, саме в описуваній ситуації (але тільки в ній) це не є головним. Головне — це те, що балаклійський наступ практично дивом допоміг визволити з полону хоча б 1/5 захисників Маріуполя і, що найбільш цінно, їхнє керівництво. Герої нинішньої визвольної війни, символ незламності і гордість України — на волі і у безпеці. Їх здуру навіть убезпечили від можливості загинути надалі, затримавши (по суті, ув'язнивши) в Туреччині до кінця війни. Причина зрозуміла: так вони не зможуть ні „світитися“ в публічному полі і, можливо, розповідати про здачу Маріуполя Банковою (власне, Єрмаком), ані воювати далі, громлячи мокшанську орду, — і тим самим не піддаватимуть подальшій небезпеці ані Кремль, ані Банкову. Убезпечили здуру, бо будуть цілі і після війни зможуть багато чого розповісти.
І це чудово. Я особисто не вірив, що керівництво оборонців Маріуполя можна якось визволити (до речі, і Білецький, і Жорін в різних інтерв'ю визнавали, що вони теж у це не вірили), бо об'єктивно це було неможливо. Тим більше цікаво: на кого ж конкретно їх поміняли? (Зрозуміло, що це всього лише дві-п'ять осіб серед усіх 55-и обміняних: інших обміняли лише для маскування).
І в якості post scriptum. Дуже порадував у першому включенні з Туреччини (власне, як і завжди) Денис Прокопенко. Зверніть увагу, з якою погано прихованою неприязню він ритуально дякує Зєлі «і його команді» за визволення. Розумний чоловік. Недарма саме він — командир.
Варіант допису у блозі сайту
Немає коментарів:
Дописати коментар