Отже, вторгнення, про яке говорили цілий сезон — із листопада ще — таки почалося. (До речі, це сталося саме в ту добу, коли Україна розпочала триденний експеримент із відключення власної системи електромереж від електромереж Росії та Білорусі). Помилку визнаю: розвідка США мала цілком правильні і до того ж постійно свіжі дані щодо рішень Путіна. Треба визнати, що працюють вони добре. Помилка всіх тих, хто, включно зі мною, не вірив у напад Росії на Україну поза межами ОРДЛО — це, власне, та сама помилка, якої припустився Сталін, не вірячи у план «Барбаросса». Ми дивилися на всі ці супутникові знімки, читали всі ці повідомлення про перегрупування військ і техніки — і справедливо не бачили там ніяких ударних угрупувань. Бачили окозамилювання, навмисну демонстрацію та пересування одних і тих самих груп туди-сюди, щоб спостерігачі рахували їх як ніби різні (саме це було просто перед нападом викрито поляками щодо військ у Білорусі). Не бачили структурованих підрозділів, а тільки розрізнені випадкові групи. І це справді так і було (напишу окремим дописом, якщо руки дійдуть). В чому ж помилка?
Помилка в тому, що ми виходили з наявних ресурсів і здорового глузду. Ресурсів для повномасштабного нападу в орків не було. Наслідки нападу проглядалися дуже неприємні для нападника. Нападати не було сенсу. Але щоб прогнозувати дії агресора, не обов'язково знати реальність. Все, що справді необхідно знати — це уявлення даного агресора про реальність. Ці уявлення можуть бути як завгодно викривленими. Інакше кажучи, якщо у того, хто погрожує, об'єктивно немає сил на напад або на те, щоб витримати відсіч, це не означає, що він не нападе.
Також агресор може просто ризикнути. Піти на авантюру. По факту, саме так і сталося.
Але в чому був смисл цієї авантюри? Пояснення у стилі «кремлівський карлик просто з'їхав з глузду» не інформативні і нічого не пояснюють. Логіка в діях, якщо вони зв'язні, послідовні, є завжди, і цю логіку просто треба знайти. Я весь перший день вторгнення вибудовував стандартного виду пояснення, а на другий день подумав: а може все значно простіше? А що, як Путін і справді смертельно хворий, як про це давно вже пліткують „зливні бачки“ його противників із групи Патрушева? Тільки остаточно лікарі йому відміряли строк лише в останні півроку? Тоді все збігається. Смертельно хворий диктатор не дарма в останні роки возить на всі міжнародні зустрічі біотуалет. Щоб іноземні розвідки не взнали, чим він хворий. А тепер, коли лікарі йому категорично відміряли, скільки саме йому лишилося, він вирішив, що для входження в історію у нього малувато часу. Треба поспішати. Та й „покуражитися“, як це називається у росіян, перед смертю хочеться. Отже, маленька переможна війна стала потрібна йому просто зараз, без зволікань. Причому, війна, яка зробить його не просто переможцем, а „собирателем русских земель“. А це — тільки війна з Україною. В такому разі цілком зрозуміло, чому його не турбують жодні санкції, і він не реагував на погрози їх ввести. Бо думав, що вводитимуть їх повільно — так, як це робили досі, — відтак і діятимуть вони повільно, і він просто не застане їхніх руйнівних наслідків. Він помре героєм всіх ватників, а там — хоч трава не рости.
Про те, як у генштабі РФ уявляли собі напад без ударних угрупувань, вже зрозуміло post factum, але про це треба писати окремо. В будь-якому разі, це — війна винятково проти України: всі погрози в бік НАТО — блеф, з ними Путін зв'язуватися боїться попри надування щік. Він і на Україну напав лише після того, як Байден йому фактично „дозволив“ це зробити, прямим текстом сказавши у своєму першому офіційному виступі, що США не надсилатимуть війська на захист України. Путіну саме це і треба було. А санкції — про них див. вище.
Варіант допису у блозі сайту
Немає коментарів:
Дописати коментар