Я завжди вважав, що українцям бракує національної ідеології. І навіть назву заздалегідь придумав: «панукраїнізм». Питання тільки в тому, щоб правильно сформулювати ідеологічні постулати — так, щоб вони відповідали національному характеру українців і водночас спонукали б їх до правильної поведінки. Нині я вже можу навести таке формулювання. Отже:
Панукраїнізм — це ідеологія, яка стверджує, що поміж усіх можливих інтересів, які може мати людина, існує окремий український інтерес. Цей український інтерес полягає в тому, щоб здійснювалися чотири наступні максими:
(I) Українці як народ, як етнос повинні існувати завжди.
Хай там що коїться з іншими народами — вони виникатимуть, змішуватимуться, розділятимуться та зникатимуть — українці мають залишатися і продовжувати існувати як етнос в будь-яких умовах майбутнього.
(II) Україна повинна бути населена українцями як основним — титульним і корінним — народом завжди.
У нас є Батьківщина, і ми маємо її берегти; тим більше не повинні її нікому віддати.
(III) Українська мова повинна існувати завжди.
Ця максима потрібна, метафорично кажучи, не заради життя, а заради здоров'я. Народ може зберегтися, і втративши мову. Але власна мова є важливою частиною національного імунітету.
(IV) Українська держава на українських землях повинна існувати завжди.
Як і третя максима, четверта вводиться заради підтримки повноцінного й повнокровного життя етносу, а не простого його виживання. Власна держава є запорукою контролю над своєю територією (збереження України) і дозволяє уберігати власну мову й культуру від прямих асиміляторських зазіхань іззовні.
Панукраїністом є кожен українець, який сповідує український інтерес і на практиці завжди знаходить час та ідеї для особистого сприяння тому, щоб український інтерес здійснювався.
Це — основи ідеології панукраїнізму. До них ще слід додати наступне:
По-перше, панукраїнізм — це ідеологія справ, а не слів. Для панукраїніста зовсім необов'язково декларувати свої погляди і будь-яким чином їх обговорювати: він може нічого не казати про свій світогляд і ніяк його не називати — головне, щоб він на практиці керувався українським інтересом.
По-друге, панукраїнізм — це індивідуалістична ідеологія. Панукраїніст сприймає етнос як спільноту індивідів, а отже особистостей — відтак особистість та індивідуальність належать до його найвищих цінностей. Для панукраїніста неприйнятний колективістський конструктивізм, коли яке-небудь абстрактне/ідеальне колективне явище, таке, як громада, держава, суспільство або нація наділяють самостійним існуванням і найбільшою цінністю, вивищуючи над індивідом, його інтересами й цінностями і примушуючи індивіда підпорядковуватися вигаданим (ідеологами) цінностям цього емпірично дійсного чи лише позірно сконструйованого ними колективного цілого. Тим більше неприйнятним для панукраїніста є намагання будь-якої ідеологічної групи (партійної чи релігійної) говорити від імені народу чи іншої проголошеної нею найвищої групи.
За єдиним винятком індивідуалізму, панукраїнізм — це чисто національна ідеологія, вона не стосується загальносвітоглядних, політичних та економічних питань. Тому загалом вона сумісна з будь-якими ідеологіями, які нейтрально ставляться до етносів і національного питання. На практиці переважна більшість відомих людству ідеологій є колективістськими і/або космополітичними, тобто, такими, що намагаються нівелювати й злити етноси заради своїх цінностей. З такими ідеологіями панукраїнізм несумісний. А це, за великим рахунком — всі „ліві“ ідеології, всі екуменічні релігії та клерикалізм, а також всі державоцентричні ідеології — від фашизму (легізму) до націоналізму.
В силу притаманного йому індивідуалізму панукраїнізм гармонійно доповнює собою ідеологію лібералізму. І це найкраще відповідає українській національній психології.
Як символ панукраїнізму можна вживати кириличні букви «Покой» та «Ук» (в „петльовому“ нарисуванні), написані друга під першою, як на ілюстрації вище.
Немає коментарів:
Дописати коментар