Якось в останні роки зі свічкою на вікні у День пам'яті жертв голодоморів не складалося. А нагадувати треба.
Фотограф такий собі з мене. Та й камера не годиться. Але, принаймні, це реальне фото в реальному будинку в реальному місті, а не інтернет-плакатик.
Варіант допису у блозі сайтуУ молодших класах школи ми заповнювали «Зошит для самостійної роботи з природознавства». Завести щось таке у бложику, чи що? Адже окремі погодні епізоди все одно потім пригадуються й обговорюються. Ось учора, 23 листопада 2021 року, випав перший сніг у зимовому сезоні 2021–2022. Випав мокрий, оскільки температура нижче +1°С не опускалася (тому на сьогодні від цього сніжку і сліду не лишилося).
А заодно я взнав, що коли сніг мете, то заважає камері телефона фокусуватися. В результаті чого практично все, що наклацав, розмазалося. Нещасне фото нижче — це те, що найрізкіше вийшло.
Загалом, випадіння першого снігу в листопаді для нашої кліматичної зони раніше було нормою, та й нині часто трапляється попри глобальне потепління. Ось і порівнюватимемо з наступними роками (якщо не ліньки буде).
Варіант допису у блозі сайтуМинулого року українська розвідка розробила блискучу операцію із захоплення російських найманців з ПВК «Вагнер». Ця операція була в останній момент зірвана вищим керівництвом країни: головою Офісу Президента Андрієм Єрмаком, який наказав перенести її на кілька днів, та президентом Володимиром Зеленським, який (за його ж словами) подзвонив білоруському диктатору Лукашенку, на теориторії країни якого вони перебували, і „віддав“ їх йому (щоб вони не дісталися українській розвідці).
Приховати злочин не вдалося. Тому кожного разу, коли в Україні піднімалося обговорення державної зради Єрмака і Зеленського у справі «вагнерівців», ОП активно намагався перебити це обговорення вкиданням в український інфопростір якої-небудь абсурдної, але резонансної інформації. Про ці випадки я писав у попередньому дописі. Нині мій аналіз повністю підтверджується, оскільки нині настав новий етап зростання інтересу суспільства до описуваної проблеми, і 95-квартальна влада знову вчинила так само, як і у минулі рази. А саме:
Хвилинка аналітики. CNN оприлюднило обіцяний репортаж про операцію української розвідки із затримання російських терористів-«вагнерівців», яка (операція) була провалена після повідомлення про неї на закритому засіданні в Офісі Президента, де було присутніми всього декілька осіб. У відповідь на репортаж ОП влаштував істерику з офіційних заяв і коментарів, смисл якої: ми ніякі операції з американцями не можемо проводити, це — все вигадки Москви. Зрозуміло, що це справило зворотний ефект у ЗМІ та соцмережах.
Що ж було робити зеленявим?
Сиджу вчора, слухаю через колонки «Варіації Голдберга» Йогана Себастьяна нашого Баха, аж раптом жінка з ванни озивається: «Це ти так вже навчився грати на синтезаторі?». Ось так взяла і поставила мене в один ряд із Гленом Гулдом. А я ж і нотної грамоти не знаю, і по клавішах ледь попадаю.
А найбільш смішне тут те, що жінка моя якраз вміє грати на фортепіано. Колись училася. І от на тобі...
Варіант допису у блозі сайтуПопередній допис про фальсифікацію проекта Великого герба несподівано дозволив встановити ще один неприємний факт про нинішню „зелену“ владу. В ньому наведена ілюстрація, взята із сайту нинішнього Мінкульту (утвореного минулого року після погрому попереднього міністерства позаминулого року). Увечері 14 липня цього, 2021-го, року щось сталося чи то з сервером хостера, чи то із сервісом Cloudflare (одразу після цього були повідомлення про вразливість в одній із програмних служб Cloudflare), і сайт Мінкульту просто став недоступним. Замість будь-якої його сторінки можна було побачити ось таке повідомлення про помилку:
Отже, батьків прогноз (на жаль) збувся, і один відомий нам, але невідомий загалу шукач слави таки пробився як то кажуть „в найвищі кабінети“ і переконав їхнього нинішнього посідача підтасувати, сфальшувати проект Великого герба, просто (і тупо) підмінивши його на зовсім інший і подавши його у складі зовсім не того законопроекту, що мав би бути. Отак взяти, і підмінити. Примітивне шахрайство у всієї країни перед очима — і воно було реалізоване.
Назвати цього діяча на ім'я–прізвище, чи що? Він же так слави прагне: у підсунутому через фальшування проекті співавтором значиться. Правда, мене ніхто не читає, так що наслідків це все одно не матиме...
P. S. Я так дивлюся, що наш „герой“, який пробився на Банкову і подав ідею сфальшувати проект Великого герба, вже сам про себе кричить — і так, що вже називає себе не просто співавтором, а керівником авторського колективу. Ну добре: назвав себе сам. Отже, цей шахрай — такий собі історик Юрій Савчук. Цікаво, як він собі уявляє славу фальсифікатора? Судячи з усього — як щось дуже позитивне. Примітно, що і у своїй біографії (коли подавався на керівну посаду) він нахабно набрехав, ніби проштовхуваний ним проект був у свій час переможцем конкурсу (я вже мав нагоду писати, що ніякого переможця тоді не визначили).
Варіант допису у блозі сайтуДвоюрідна сестра сповна відчула на собі, що являє собою медична реформа імені Супрун.
Втомлена спіткнулася на темній вулиці, в результаті чого отримала перелом носа. „Швидка“ забрала її в лікарню, де її... просто проігнорували. Не оформили, не обстежили. Нічого. Медичний персонал, бачачи закривавлене обличчя, просто обходив і відвертався. Так і довелося їхати додому ні з чим. Коли настав день і відчинилися поліклініки, поїхала в найближчу. Там її не стали обслуговувати без жодних пояснень. Довелося їхати в другу (це в її стані; добре, що було кому супроводжувати). У другій поліклініці згодилися обслужити — але тільки за умови, що вона розірве договір зі своїм сімейним лікарем і укладе новий договір. Бо її сімейний лікар — в іншому місті. А вони нині — в Києві.
Таким чином, перебуваючи в іншому місті, ви не зможете отримати вчасно медичну допомогу, навіть якщо стікатимете кров'ю. Бо все тепер робиться тільки через сімейного лікаря. Це все, що треба знати про медичну реформу Супрун.
Насправді, цей принциповий архітектурний елемент супрунячої реформи був мені очевидним із самого початку, але я сподівався, що моїх близьких це якось омине. Не оминуло... І головне ж, що цій заокеанській мерзотниці навіть немає сенсу бажати, щоб із нею самою таке сталося — можновладних виродків завжди повезуть у приватну або „блатну“ (типу «Феофанії») клініку, знаючи, що у них є гроші. «Гроші підуть за пацієнтом», так. І ми навіть знаємо список усіх цих пацієнтів. А всі інші — отримуйте, що не чекали.
Варіант допису у блозі сайту
Минулого місяця нарешті переніс батьків сайт на зареєстрований для нього домен ocotrio.net.ua. Тепер, можна вважати, є офіційне представлення батькових робіт в Інтернеті — художник і музикант Олексій Кохан тепер має свій персональний сайт, свою інтернет-візитку.
Сайт, правда, недороблений. Верстка десь не уніфікована. Тексти ще шліфуватимуться. Не усі сторінки доступні, деякі підрозділи приховані, бо поки не наповнені. З книжок, скажімо, поки можна подивитися в нормальному розмірі тільки «Бриля-мандрівника» Бориса Поліщука. Але з моєю швидкістю роботи так можна було б ще сто років доробляти до готовності. Тому сайт зараз такий, як його розміщено, але надалі поповнюватиметься.
Найголовніше — це те, що матеріали мають бути доступними. А там є, до чого давати доступ, — починаючи з креслень тризуба і закінчуючи біографічними даними. Правда, доки на сайт не почали посилатися, Гугль його ігнорує і в пошуку не показує. Тому почнемо з цього запису, де я даю посилання. Приємного перегляду!
Варіант допису у блозі сайту
Не знав, але у нас, виявляється, є День Державного герба. Саме сьогодні, 19 лютого. Бо саме цього числа у 1992 року Верховна Рада затвердила постановою нинішній герб України в якості державного. Взнав випадково. І ніколи б не вгадав, де побачу повідомлення про це свято. Можете спробувати самі ввімкнути уяву перш ніж клацнути на відповідне посилання. До речі, за ним можна побачити і нинішній батьків проект Великого герба, виправлений згідно із зауваженнями конкурсної комісії.
Варіант допису у блозі сайтуНа доволі оригінальну дату цього року — власне, сьогодні — припадає китайський Новий рік (він же Свято весни). 12.02.2021 — дата-паліндром, яка в обидва боки читається однаково, якщо знехтувати крапками. Не знаю, чи китайці взагалі звертають увагу на нумерологічні фокуси, але збіг такий цікавий.
Варіант допису у блозі сайтуГлобальне потепління вносить зміни і там, де їх не чекають. Живучи за т. зв. кліматичного оптимуму, ми звикли до золотої осені, основною барвою в якій є яскраво-жовтий. Так буває не у всякому кліматі і не у всякій кліматичній зоні. Он у Фінляндії (див. фото вище) осінь зовсім не золота, а багряна — по фінському: ruska. Теж яскрава, але інша: не жовта, а оранжево-руда.
У нас же цієї осені яскравих барв майже не було. Ні жовтих, ні оранжевих, ні червоних. Тепле й переважно сухе літо продовжилося на увесь вересень, після чого почало поступово згасати. Температура знижувалася повільно, і дерева переважно залишалися зеленими. Окремі яскраві клаптики золота й багрянцю в загальному зеленому полі трималися недовго: жовте листя осипалося, і залишався сіро-бурий скелет гілок, а навколо цих окремих опалих дерев все так само навсібіч стелилося полотно потертої зелені. Неяскравої, посірілої, ніби запилюженої — але зелені. І вже ця зелень поступово буріла, минаючи стадію жовтіння, і поступово опадала.
Словом, осінь 2020 року — вперше на моїй пам'яті — не була золотою. Вона була спершу зеленою й літньою, а потім — якоюсь невиразно бурою. Приклад із листопада на наступному фото:
Чотири дні тому, 5 грудня цього року, японська космічна місія апарату Хаябуса-2 доставила на Землю зразки ґрунту з далекого астероїда Рюгу. Герметична капсула з реголітом успішно приземлилася в Австралії, скоро була знайдена та відправлена в Японію. Паралельно ми можемо спостерігати за китайською місією Чан'е-5, метою якої є забір ґрунту з Місяця. Подивився я на обидві ці космічні експедиції, і подумалося мені, що за їхніми параметрами цілком можна порівняти японську та китайську культури в цілому. І вимальовується наступна картина:
Японці. Полетіли невеликим апаратом далеко, довго і зі складними маневрами. Добралися до маленького, але древнього астероїда. Висадили дослідницькі зонди. Витонченим маніпулятором з хірургічною точністю двічі взяли по одній ложечці породи. При цьому ще й постріляли трохи.
Китайці. Полетіли на найближче і найбільше космічне тіло, недалеко і простою траєкторією. Сіли в історично (геологічно) проміжному місці — не надто давньому, але й не молодому. Вивісили прапор. Лопатою накопали землі на цілу цеглину. Повернуться ось-ось, щоб сильно не затягувати.
По-моєму, дуже символічні відмінності.
А щоб відчути їх сповна, можна ще подивитися сцену з фільму «Безстрашний» із Джетом Лі, в якій японець перед боєм влаштовує китайцю задля знайомства чайну церемонію. Кадр з цієї сцени (з часом 01:26:17) ви бачите вище на ілюстрації. Вона дуже показова в плані демонстрації того, наскільки ритуалізованою є японська культура у порівнянні з китайською. І дуже показово, що китайський герой (насправді, реальний історичний персонаж Хуо́ Юандзя́, що в даному контексті неважливо) у цій сцені дивується і формальності церемонії, і намаганню японців вишукувати найнепомітніші відтінки у простих речах.
Такі ось культурні відмінності можна побачити у світлі моєї диванної експертизи і в масштабі космічних польотів. А за Рюгу японцям спасибі, особливо за зйомки з роверів (зокрема, такі).
Додаток. І ще одна примітна різниця. Японський апарат після завершення місії відправили до наступного астероїда на дослідження (навіть двох, почергово). А китайський посадковий модуль після того, як він віддав капсулу з ґрунтом, просто розбили об Місяць. Щоб під ногами не плутався.
Варіант допису у блозі сайту
Не можу не привітати батька з перемогою в конкурсі на найкращий ескіз Великого Герба України. Не віриться, але вперше за історію України, вперше за всі чотири конкурси на герб (в тому числі, три конкурси на великий герб), через майже 29 років всієї епопеї з українськими державними символами — нарешті конкурсну комісію формували не з чиновників і чиїхось лобістів, а просто з професіоналів: істориків і мистецтвознавців. Не знаю, правда, як щодо художників. У будь-якому разі, за такого складу комісії переміг справді найкращий проект і найкращий ескіз.
Хотів був спершу писати цей допис вже після того, як сходжу на виставку всіх присланих на конкурс проектів (точніше, всіх допущених), однак, не склалося з часом. Проте, того, що показали по телебаченню, достатньо, щоб впевнено стверджувати, що жоден інший представлений на конкурс проект на одному рівні з батьковим розглядати ніяк не можна. Ні в мистецькому плані — перш за все, — ні в історико-символічному (геральдичному), ані в питанні дотримання конституції.
Оскільки мало хто розуміє, що таке великий герб, і звідки взявся запит на нього, поясню. Власне, зроблю екскурс в історію.
Всі притомні люди на світі чекають на вакцину від короновірусу — того, який SARS-CoV-2. Але наскільки ця вакцина, точніше, ці вакцини — оскільки паралельно їх розробляють багато — будуть ефективними?
Як ми вже побачили в межах першого ж року поширення захворювання, новий короновірус швидко мутує і налічує вже далеко за сотню варіантів. При цьому пройшло недостатньо часу, щоб напевне оцінити його здатність до мутацій та їхній справжній розмах. Якщо останній виявиться не меншим, ніж у грипу, то розробка вакцин може виявитися взагалі неефективною. А й справді, який сенс у вакцині, яка діє лише на близькі варіанти/штами, поширені в якомусь одному регіоні Землі, та й то — один сезон, а в наступний втрачає дієвість і там, де була розроблена?
В цьому плані непокоїть відсутність новин про розробку не вакцин, а саме ліків від COVID-19. Розробляти їх — принаймні чисто теоретично — почали ще до пандемії, практикуючись на інших короновірусах. Але щось досі нічого не розробили, хоча ніби й знали, де шукати. Схоже, що задача виявилася складнішою, ніж хотілося б.
Але якщо так, то ця зараза з нами надовго. Принаймні аж до ери генної модифікації, прихід якої політики чи не всіх країн світу намагаються не допустити всіма силами. Слабкою втіхою в цьому разі є думка про те, що в часи бубонної чуми в будь якому разі було гірше.
Варіант допису у блозі сайту
Я завжди вважав, що українцям бракує національної ідеології. І навіть назву заздалегідь придумав: «панукраїнізм». Питання тільки в тому, щоб правильно сформулювати ідеологічні постулати — так, щоб вони відповідали національному характеру українців і водночас спонукали б їх до правильної поведінки. Нині я вже можу навести таке формулювання. Отже:
Місяць тому, якраз коли епідемічна ситуація в країні починала погіршуватися, мене спитали, чому я вважаю карантинні заходи нинішнього українського (гм) уряду різко неправильними. Тоді дати розгорнуту відповідь часу не було. Тепер, коли я розібрався з нагальними справами, можна й пояснити. У зручному текстовому форматі інтернет-блога.
Отже, я стверджую, що зеленява влада поводиться в умовах пандемії (як і в інших питаннях) за принципом: «что ни делает дурак — всё он делает не так». Заходи, які зеленявки вживають для боротьби з поширенням вірусу, часто не ті, які потрібні, а коли й ті, то здійснюються не тоді, не так, і не в тій послідовності.
Почати б уже із того, що „прокинулися“ вони надто пізно. Починати щось робити треба було не навесні, не в березні, а ще на початку року — в січні. В цьому дописі я опишу, що треба було робити до карантину і замість нього (якби пощастило встигнути).
Збіги бувають завжди і скрізь. Ось і з короновірусною інфекцією. На 16 червня в Україні підтверджено (за попередню добу) 666 нових випадків зараження, а 19 червня — 921. При цьому в Києві на 19 червня було підтверджено 92 нових інфікованих. Ось так шістка й дев'ятка відобразилися в офіційну статистику.
Додаток. 18 серпня випадок знову вирішив повеселитися: 88 нових заражень у Києві і 1616 — в усій Україні.
В Україні філологів практично немає. Людей з філологічним дипломом — море. А от людей з чуттям мови та мовознавчою компетенцією — рідкісні одиниці, яких удень з вогнем не знайдеш. Це чітко видно по тому, що мало хто нині здатен правильно написати та вимовити слово «короновірус». Майже всі журналісти, а за ними й чиновники пишуть і кажуть: «коронавірус». Правильне написання настільки рідкісне, що кожного разу викликає приємне здивування.
А між тим чуття рідної мови має підказувати — і не тільки філологу, але й будь-якому носію мови — що такого слова, як «коронавірус» в українській бути не може. Так само, як не може бути слів «дорогавказ», «водаспад», «силамір», «вологастійкий», «кригалам» і под.
Причому, не просто підказувати, а голосно волати про неприродність отого «а» між коренями. Нормальному носію мови це має муляти, шкребти слух та око і викликати загальний дискомфорт. І вже філологічна грамотність має допомогти йому пригадати, чому тут не може бути ніякого «а», а тільки — «о». Бо перед нами — складне слово, утворене з двох коренів: «-корон-» (корінь слова «корона») та «вірус» (де латинське закінчення не розпізнається українським мовним відчуттям, тож маємо слово із суцільного граматичного кореня). Такі слова в українській утворюються постановкою між обома коренями (або основами) такої граматичної конструкції, як інтерфікс. І інтерфіксів, які можна поставити між основами або коренями, в українській тільки два: «о» (в більшості випадків) та «е»/«є» (якщо перший корінь чи основа утворюваного слова закінчується на м'який приголосний або належить слову середнього роду із закінченням «е»: «сонцесяйний»). Таким чином короновірус може бути тільки короновірусом і нічим іншим.
Якщо ж натрапляти на грубо неправильне вживання щодня і не по разу, не по два, а масово — а саме це й стається нині в силу тривання на планеті пандемії короновірусної інфекції — то тут мовне чуття та філологічна компетенція мають, окремо й разом, почати вже не шкребти людину, а просто таки ревіти сиреною від такої наруги над собою.
І що ж ми бачимо в дійсності? Де ті філологи, які мали б вже засипати коментарями новинні сайти про неправильність написання? А немає їх. Немає від них жодної реакції, жодної оцінки, жодного відгуку. І не тільки від рядових, які отримали свій філологічний диплом, випустилися з «факультету наречених» і забули про все те мовознавство назавжди. Немає жодного відгуку і від тих, які активно займаються саморекламою в Інтернеті. (Ні, брешу, один відгук є — філологічно неграмотний до непристойності, навіть неможливо осмислено прокоментувати). І так вже кілька місяців, як короновірус гуляє по всій Землі, а нісенітне слово «коронавірус» — по шпальтах газет, сторінках сайтів, рядках документів та ефірах телеканалів. Кожен день. І кожен день такої ганьби українські філологи дієво доводять, що їх, як класу, — а не окремих індивідів — немає. А є самозванці з мовознавчими дипломами. А також напхані ними два профільні інститути в Національній академії наук. І неграмотне слівце «коронавірус» — це лакмусовий папірець, яскравий тест на грамотність, який гадані фахівці не проходять щоразу.
Звідки ж узялося неправильне написання і вимова? Здогадайтеся з одного разу. Правильно: з Росії. Відкрийте будь-який їхній сайт — навіть науково-популяризаторський — і побачите там лише неправильне написання. Бо орки давно іншомовні слова не запозичують, а тупо транслітерують з англійської. Або з іншої мови, якщо слово з неї. В даному випадку транслітерували латинське слово «coronavirus» з англійської. От і вийшло... Хоча в російській ті самі інтерфікси, що й в українській. Ну а вже за орками повторюють і наші землячки. Бо воно за порєбріком віднєє, там народ покультурнєє будєт, аніж в нашому селі.
Як бачимо, за поребриком філологів теж немає. Але нам від того не легше. Нам би зі своїм невіглаством, дурістю та меншовартістю розібратися. Але поки маємо тільки те, що маємо...
Бачив удень на Володимирській гірці, у самісінькому центрі Києва, дивовижу. Невеликий бджолиний рій, видно, не знайшовши навкруг жодного год...
