Місяць тому, якраз коли епідемічна ситуація в країні починала погіршуватися, мене спитали, чому я вважаю карантинні заходи нинішнього українського (гм) уряду різко неправильними. Тоді дати розгорнуту відповідь часу не було. Тепер, коли я розібрався з нагальними справами, можна й пояснити. У зручному текстовому форматі інтернет-блога.
Отже, я стверджую, що зеленява влада поводиться в умовах пандемії (як і в інших питаннях) за принципом: «что ни делает дурак — всё он делает не так». Заходи, які зеленявки вживають для боротьби з поширенням вірусу, часто не ті, які потрібні, а коли й ті, то здійснюються не тоді, не так, і не в тій послідовності.
Почати б уже із того, що „прокинулися“ вони надто пізно. Починати щось робити треба було не навесні, не в березні, а ще на початку року — в січні. В цьому дописі я опишу, що треба було робити до карантину і замість нього (якби пощастило встигнути).
27 січня мій лікар створив зі своїх пацієнтів віртуальну групу у Viber-і й надіслав туди наступний лист:
Дорогие друзья! Я Давэй - китайский врач. Заранее прошу извинить меня за беспокойство.
Вспышка нового коронавируса в городе Ухане, Китай, на самом деле очень серьезная, и уровень смертности очень высок. Однако Украина до нынешнего момента не приняла решения об эффективной защите от этого вируса.
Я рекомендую всем принять необходимые меры и использовать все имеющиеся у вас в руках средства связи, чтобы сообщить всем, в какой ситуации мы можем оказаться. Я советую всем направить просьбы правительству, чтобы оно приняло строгие меры защиты. Каждый прилетевший из Китая (или имеющий гражданство КНР) должен быть помещен на карантин и проверен на заражение вирусом.
Нынешняя ситуация в Китае не является инфекционным заболеванием. Это уже перешло в положение биохимической войны.
Ваше собственное здоровье, здоровье вашей семьи - самое важное, за что мы должны переживать. Пожалуйста, распространите мое послание.
Спасибо! Я люблю вас и желаю всем здоровья и благополучия.
Китайский доктор Давэй.
Давею, як лікарю і як китайцю, було очевидно, що діяти треба було не „сьогодні“ (в кінці січня), а вже „вчора“. Тому він і пише в минулому часі: «Украина до нынешнего момента не приняла решения». І тому просить звертатися до уряду. Ніхто з нас, пацієнтів, до уряду доступу не має, тому ми лише подякували лікарю й пообіцяли берегтися. Але влада — президент, уряд, Верховна Рада — повинні були вже діяти на той момент. Якби були компетентними та адекватними.
Перш за все треба було на рівні МОЗ, а краще — одразу на урядовому рівні — звернутися до китайців з питанням, що у них діється в Ухані, та з „наївною“ пропозицією прислати наших медиків на допомогу. На той момент Китай ще приховував проблему, намагаючись локалізувати та подолати її без жодного розголосу. Тому, звісно, наше МОЗ вони би проігнорували, а кабміну відповіли б щось формально ввічливе, але неінформативне, зі змістом: нічого у нас не відбувається, не треба ніякої допомоги. Отримавши такий відлуп, ми б точно знали, що ситуація справді критична, і слід невідкладно вживати рішучих заходів.
Заходів, які запропонував Давей. Слід було негайно припинити авіасполучення з Китаєм, а всіх, хто вже прибував в Україну або міг прибути пізніше (окремими рейсами для повернення українських громадян додому) з КНР, а також всіх громадян КНР, навіть якщо вони прибували з інших країн, — відправляти у примусовий карантин. Зараження всяким вірусом не одразу призводить до хвороби — для цього він повинен спершу у достатній мірі розмножитися в організмі. Тому всякий заражений проходить спершу інкубаційний період, в який інфекція вже поширюється тілом, але ще не виявила себе. Ми не знали на той момент, який інкубаційний період має в середньому інфікування SARS-CoV-2. Тому можна було спершу встановити попередній термін карантину у 2 тижні, а далі подовжити його за потреби. Трохи пізніше стало зрозумілим, що інкубаційний період для COVID-19 сягає 27 днів, а в окремих випадках навіть — 32. Це диктувало продовження карантинного періоду до місяця (в дійсності, як ми знаємо, ніхто цього робити не став, та ж ВООЗ залишила 14 днів). В будь-якому разі, кожен, хто побував у Китаї в межах календарного місяця перед тим, як перетнути кордон, повинен був вже на момент січня 2020 року відправлятися в карантин. Все одно — на два тижні чи чотири.
Щоб карантин був дієвим — а не був просто способом для урядових бюрократів поставити „галочку“ у планах і звітах чи ненавмисним способом заразити дотичний медичний та інший персонал — він має здійснюватися не де завгодно: не вдома (на так званій «самоізоляції», яку неможливо проконтролювати, і якої багато хто просто не дотримуватиметься), не в медичних закладах загального призначення, і тим більше не в санаторіях, де взагалі немає ніяких умов для біоізоляції, — карантин має відбуватися в межах спеціально зведених карантинних зон, де можна справді забезпечити ізоляцію, правильну утилізацію відходів (вони, на хвилиночку, теж можуть стати джерелом зараження), тестування на вірус і нагляд за поміщеними в карантин (от не розумію, як можна було замість нормального українського «нагляд» або «спостереження» почати вживати це дике квазілатинське «обсервація», яке українською і звучить не зовсім адекватно: «обсер...» що?).
Карантинні зони слід було б одразу побудувати в усіх місцях, де люди перетинають український кордон: біля пунктів перепуску на суходолі, біля портів та аеропортів. Оскільки на той час ішлося тільки про Китай, швидке сполучення з яким можливе лише за допомогою авіаперельотів, достатньо було на першому етапі збудувати всього кілька карантинних зон біля аеропортів міжнародного значення. А вже пізніше, коли епідемія перекинулася на Європу, їх треба було б звести й біля всіх інших місць перетину кордону. Робиться одна така карантинна зона дуже швидко, дешево й сердито. Ось в Узбекистані — нещасному бідному середньоазійському Узбекистані (а ми ж — ціла Європа, як нас послухати), таку карантинну зону звели й обладнали за один тиждень і один день. Ось вона в процесі будівництва:
Цитую Семена Семенченка:
За 8 днів будівельники обладнали місця для людей, які після повернення на батьківщину повинні пройти обов'язковий двотижневий карантин. Комплекс, що складається з декількох тисяч спеціально обладнаних контейнерів, зможе прийняти до 10 тисяч гостей. І це тільки один комплекс! На будмайданчику працює понад три тисячі робітників, задіяно 200 одиниць техніки. У мобільній карантинній зоні створені всі умови для тимчасового розміщення громадян. Кожен бокс розрахований на чотирьох постояльців. У блоці є ліжка, стіл, шафа, туалет і душ, а також телевізор і кондиціонер. Готове харчування постояльцям доставляється в одноразовому посуді.
Карантинний бокс на чотирьох постояльців зсередини
Більше фото див. у Семенченка або (ще більше) на сайті «Супутник Узбекистана».
Отже, 8 нещасних днів — і у вас є цілком обладнана зона на 10 000 осіб. Якщо треба — можна на меншу кількість, але більше зон. Що зеленявки зробили натомість? НІ-ЧО-ГО. Взагалі. І коли постало питання про повернення українських туристів з Китаю, що вони зробили? Тупо привезли їх в Україну без жодної підготовки. Без розуміння, куди їх направити. Без жодних аналізів. В аеропорту температуру міряв ніяк не захищений персонал. Надивившись, як це робиться в Китаї, наші туристи очікували «побачити людину в скафандрі», але тут ніхто й не думав вживати жодних заходів захисту та дезінфекції.
При наступній евакуації, вже в лютому, доки літак ще летів, влада ніяк не могла визначитися, куди діти прибулих. Що ж вони там думали у високих кабінетах? Яку лікарню виділити під карантин, як ізолювати, яке обладнання завести? Ага, зараз. Вони намагалися „нагнути“ приватні санаторії, щоб завести потенційно заражених в один із них. Коли приватники нарешті відбилися, зеленявки прийняли рішення відправити прибулих у міліцейський санаторій в Нових Санжарах. Завдяки цьому ми взнали, в яких диких совкових умовах у нас мають оздоровлюватися нацгвардійці: фанерні двері кімнат, з яких вивалюються ручки й замки, душ, який б'ється струмом...
Карантин у Нових Санжарах для сильних духом
Звісно, жодних умов для біоізоляції там немає. Як і для безпечної утилізації відходів. Як і для взяття й проведення аналізів (які тепер по-модньому, по-англійському називають винятково «тестами»). Та взагалі для спецперсоналу і спецобладнання там нічого немає, не передбачили і не зробили навіть під час карантину. Зате навіщось відправили туди міністра охорони здоров'я. І ця дурепа послухалася. Поїхала й сиділа там з «обсервованими» (звучить як, звучить...) два тижні. Навіщо? Що робити міністру, політичній фігурі і найвищому чиновнику в міністерстві в задрипаному санаторії серед потенційно заражених? Яка функція міністра в цьому випадку? Не лікаря, не санітара, не медсестри/медбрата, не аналітика лабораторії — а міністра? Правильно, ніякої. Міністр має перебувати у столиці й керувати всім міністерством. Зокрема, активно координувати карантинні та профілактичні заходи в усій країні, а не в одному окремо взятому санаторії. Але зеленявки не розуміють, що таке управління. В їхніх ментальних координатах існує тільки шоу й клоунада. І вони влаштували шоу. Ходить міністр по обідраному коридору в самопальному псевдозахисному костюмі, який ні від чого не захищає, і на камеру щось неінформативне розказує у стилі «литдибр». Смислу жодного, зате картинка для телебачення є.
Правда, скоро „сальмонельозники“ зрозуміли, що картинка виходить не дуже рекламна, і більше ніяких «обсервацій» не влаштовували. Взагалі. Ввели «самоізоляцію» як цілком добровільний захід. Простіше кажучи, самоусунулися від контролю за потенційно зараженими взагалі. Це при тому, що везти їх в країну не припинили. Для виправдання вони щось розказували про право повернення на Батьківщину. Але якби це було так, то прибулих би відправляли на обов'язковий карантин як людей потенційно небезпечних. Відсутність жодних заходів до потенційно заражених прибулих можна пояснити — ну окрім відвертої олігофренії — хіба солідарністю мажорів: «Ну люди ж багатиє, раз атдихают на такіх курортах, нада іх уважить».
Таким чином, карантинні зони досі так і не були побудовані. Жодної. Це за нагальної в них необхідності. За наявності позитивного стимулюючого досвіду у світі (див. приклад Узбекистану вище). За провальної «обсервації» в Нових Санжарах і протестів у різних областях України, що їй передували. І за подальшого зростання кількості заражених при наступних „експериментах“ зеленявої влади, коли вона масово впускала українців-заробітчан з охопленої епідемією Європи в Україну, особливо в тиждень перед Пасхою (як наслідок, лідерство в кількості інфікованих тримає вже не одна Чернівецька область, і не очевидний Київ — в який їдуть з усієї країни, що б там не сталося, — а західні області, взяті разом). Інакше кажучи, карантинні зони потрібні й зараз. І будуть ще потрібні в майбутньому. А, зважаючи на те, що ми в принципі не знаємо, скільки ще триватиме короновірусна пандемія, майбутнє це може бути доволі тривалим.
Якби ж влада була нормальною, і карантинні зони були зведені в січні–лютому, а на кордоні був встановлений жорсткий режим перепуску із примусовим проходженням двотижневого або більш тривалого карантину у відповідних зонах для всіх, хто прибуває на територію України, прихід короновірусу можна було б суттєво сповільнити, масштаби зараження — радикально зменшити, а при ідеальному розвитку подій — взагалі залишити інфекцію за кордонами України. Нам би не довелося ні закривати кордон, ані оголошувати на всій території держави карантин. Справді, якщо всі, хто прибуває до нас з-за кордону, спершу пересиджували б в ізоляції інкубаційний період, проходили точні аналізи («тести») на SARS-CoV-2, а тільки тоді вже отримували можливість вільно пересуватися територією України, вірус би не виходив за межі карантину. Максимум, це доводилося б лікувати людей, у яких хвороба проявилася вже в карантинній зоні. І після карантину і/або лікування в Україну в'їжджали б тільки здорові.
Відтак, після зведення, облаштування й запуску в роботу карантинних зон можна було б спокійно знову запускати авіасполучення з Китаєм. Прилітайте, дорогенькі, кордон цілком відкритий! З однією умовою: проходиться цей кордон не одномоментно, а за n днів, протягом яких ви — в лабіринті. Ні вперед (в Україну), ні назад (за кордон). Проблукаєте там встановлену кількість часу, успішно пройдете ПЛР-аналіз — і вперед! Надалі, коли епідемія почала перекидатися в інші країни, достатньо було для кожної з них встановити такий самий режим перетину українського кордону — з обов'язковим карантином. МОЗ би складало список країн (що переглядався б раз чи два на тиждень, а то й кожен день), громадяни яких через загострену епідемічну ситуацію в цих країнах мають при перетині українського кордону поміщатися в карантин. Кабмін затверджував би на своєму ранковому засіданні цей список, МЗС і прикордонники одразу ж брали б оновлений список до виконання. З'явився короновірус в Ірані — іранці та всі, хто прибув з території Ірану, — в карантин! Епідемія добралася до Італії — кордон з Італією ми не закриваємо, але всіх прибулих — в карантин! І так далі.
Чи багато хто б захотів мандрувати до нас на таких умовах? Прилетіти в іншу країну, часом за півпланети, щоб опинитися на півмісяця–місяць у вагончику практично в тюремних умовах — задоволення специфічне. Це одразу відсікло б більшість туристичного контингенту, лишивши тільки тих, кому сюди справді треба. Тим самим ми зберігали б необхідні ділові та наукові зв'язки зі світом, позбавлялися б припливу в країну сумнівного контингенту, але головне — залишали інфекцію за порогом нашого дому.
Такі заходи, зрозуміло, можуть бути дієвими тільки якщо стосуватимуться ВСІХ, хто перетинає кордон. Винятків не може бути ні для кого: ні для власних громадян, ні для дипломатів, ні для інших так званих VIP-персон. Жоден Хорошковський чи Шахов, скільки б грошей він не просадив у Куршавелі і як близько не стояв би до владних кабінетів, не повинен мати можливості обійти карантин. Прибуваєш через „зелений“ коридор на кордоні і проходиш через VIP-перехід в аеропорту — ідеш в карантин нарівні з усіма іншими, які проходять „червоним“ коридором і за звичайною чергою. Жодних винятків, жодних поблажок, жодних пропусків за хабар чи за дзвінком „згори“. Тим більше, ніяких самовільних втеч і проривів на кшталт того, який влаштували туристи-мажори, яких евакуювали з В'єтнаму в кінці березня. В місцях перепуску повинно бути достатньо правоохоронців, щоб затримати всіх, хто захоче порушити карантин і громадський порядок.
Принциповою особливістю карантинної зони є її медична частина. Карантин — це не в'язниця, а місце біоізоляції, спостереження в медичному сенсі та проведення медичних аналізів. У карантинній зоні завжди має бути черговий лікар. Відтак, окрім житла для осіб під наглядом, зовнішніх стін, внутрішніх комунікацій та посту чи постів охорони всяка карантинна зона має включати в себе повноцінну амбулаторію, де перебуватиме черговий лікар, інший медичний персонал, і де розміщуватиметься аналітична лабораторія для проведення медичних досліджень — а це не тільки аналізи на SARS-CoV-2, але й будь-які інші загальні перевірки стану здоров'я.
Абсолютно очевидно, що організувати карантинні зони й медичною перевіркою зупинити вірус на кордоні — це значно ефективніше і значно безпечніше, аніж впустити інфекцію в межі країни, а потім чухати голову й вирішувати, що ж тепер робити: вводити карантин чи не вводити, і який, якщо вводити. Після чого зупиняти транспорт, наносити удар по власній економіці і все одно кожного дня складати списки померлих. Яких могло б не бути взагалі. Або, коли б вони все одно з'явилися — ті ж контрабандисти на російському кордоні рано чи пізно завезли б короновірус — то боротися було б значно легше (але про це, а точніше, про правильний карантин, слід було б написати окремо; напишу, якщо не ліньки буде).
Більше того, якщо ввімкнути голову й трохи подумати (я розумію, що зєлєбобікам думати нічим, тому це не до них), то стане зрозумілим, що медична перевірка на кордоні може бути корисною й надалі незалежно від того, скільки триватиме пандемія COVID-19. Справді, нинішній короновірус-мутант — не єдина небезпечна інфекція у світі. Розумна й відповідальна влада мала б це розуміти, а відтак задуматися над тим, як ефективніше зупиняти всяку таку заразу, не даючи їй поширитися Україною. Очевидна відповідь на таке питання: щоб не допустити патоген в межі країни, його слід зупиняти на кордоні. Це тривіально. Те, що не переступило наш кордон, і не може у нас поширитися. А що вже переступило... Як ви його потім по країні ловитимете? Так отож.
Тому й надалі, незалежно від жодних обставин, на кордоні варто зберегти систему медичних перевірок. Виглядати це має так. МОЗ утворює у своїй структурі аналітичний підрозділ, який відстежує всі небезпечні патогени по всій планеті й оцінює епідемічну ситуацію по кожному з них в кожній країні світу (так, у кожній: з будь-якого Вануату, в принципі, може прилізти будь-що). У своїй оцінці епідеміологи-аналітики міністерства визначають пороги небезпеки й ділять держави на класи: ось тут все чисто — це „зелена“ зона; ось тут є небезпечні патогени — це „жовта“ зона, громадяни цих країн мають зробити при перетині нашого кордону ось такі й такі аналізи; а ось у цих країнах ситуація епідемічна за такими й такими патогенами — це „червона“ зона, в'їзд в Україну заборонений як безпосередньо з території цих держав, так і для всіх, хто був на їхній території протягом не менш як k днів, після чого не більш ніж за n днів опинився на українському кордоні (для кожного захворювання числа k й n визначаються окремо).
В такій ситуації кожен, хто збирається в Україну, — включно з нашими землячками за кордоном — має зайти на сайт МОЗ або МЗС (останнє міністерство просто копіює актуальну інформацію у першого) і подивитися, що йому „світить“ на українському кордоні: звичайний перехід, перехід зі здачею аналізів, або взагалі заборона на в'їзд. Причому, здача аналізів (отримання результатів яких може зайняти й добу, так що доведеться чекати в карантинній зоні), не означає подальший перехід кордону. Якщо людина хвора або прибула з території, де, на думку нашого МОЗ (озвученій на їхньому офіційному сайті), шириться патоген із тривалим інкубаційним періодом, такій людині на вибір дадуть тільки два варіанти: або вертатися назад за кордон, або лікуватися в Україні в карантинній зоні.
А аналізи, на хвилиночку, можуть бути й зовсім недешевими. Тут завжди краще перестрахуватися й закуповувати аналітичні набори, по-перше, точні, а не експрес-стилю, і, по-друге, хай дорожчі, зате якісніші (ніякої, умовно й буквально, Індії). І брати за них, як у нас люблять казати, «економічно обґрунтовану ціну», тобто, з деяким прибутком для держави. Всі розцінки — на аналізи, перебування в карантинній зоні та основні процедури лікування — звісно, розміщуються на сайтах МОЗ і МЗС, щоб кожен міг заздалегідь оцінити, варто йому до нас їхати, чи ні.
Враховуючи, що для багатьох перетин українського кордону може влетіти в копієчку, будь-яку плату за візу варто скасувати взагалі. Візовий режим як такий скасовувати зовсім не обов'язково, але саму візу краще зробити безкоштовною — причому для всіх і назавжди. Кордон цивілізованої держави має бути відкритим максимально, а будь-яка плата має бути розумною. Плата за візу розумною не є. Набагато краще буде, якщо будь-який іноземець, замість залишити кількасот євро державним структурам чи їхнім прилипалам (всіляким комерційним візовим центрам), ввезе ці гроші в Україну і витратить їх тут. Більше побуде тут, більше поїздить, більше купить, більше „прогуляє“.
Натомість, плата за медичну перевірку на кордоні, плата за аналізи на заразні інфекції — плата розумна й адекватна. І вигідна обом сторонам: тому, хто в'їжджає — перевірка здоров'я, а, може, й медична допомога, нам — захист від можливих інфекцій.
Ось так, як на мене, має виглядати прикордонний контроль у XXI сторіччі. Звісно, так його може організувати лише нормальна влада. Коли ж при владі клоуни й дауни, очікувати не доводиться вже ні на що осмислене. Можливість не вводити карантин вже втрачено безповоротно. А сам карантин реалізовано теж зовсім неадекватно. Але це вже тема для окремого допису.
Немає коментарів:
Дописати коментар